Пропонуємо вашій увазі повний варіант статті пані Катерини Ющенко «В чиїх руках доля «Дитячої лікарні майбутнього», яку 30 липня розмістила «Українська правда».
Я пишу цю статтю для того, щоб розставити усі крапки над «і» у ситуації навколо проекту створення Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері та дитини, який вже майже шість років ми намагаємося втілити в життя.
Багато політиків цинічно спекулюють на цьому питанні. Спочатку вони зробили все, щоб унеможливити створення цієї надзвичайно потрібної установи, а потім вдалися до безпідставних обвинувачень та використали ЗМІ, щоб сплюндрувати ідею лікарні, а також моє ім’я та ім’я мого чоловіка.
Я заявляю, що:
1. Фонд «Дитяча лікарня майбутнього» виконав взяті на себе зобов’язання щодо сприяння в будівництві лікарні.
2. Держава не виконала свою частину зобов’язань, засвідчених документально.
3. Жодної копійки бюджетних коштів не було виділено на реалізацію цього проекту.
4. Деякі великі благодійники, які публічно пообіцяли пожертвувати на створення лікарні значні кошти, не виконали свої зобов’язання.
5. Усі гроші, залучені з приватного сектору, були використані ефективно і за цільовим призначенням, що зрозуміло із фінансових звітів, які регулярно оприлюднюються на сайті проекту. Ми закупили медичне обладнання на загальну суму 18 мільйонів 126 тисяч гривень, і воно вже допомагає рятувати життя дітей. Крім того, понад 40 мільйонів гривень спрямовані Фондом «Україна 3000» через інші медичні проекти на допомогу сектору охорони здоров’я у вигляді обладнання та медикаментів. За цей час близько 100 українських дитячих лікарів пройшли стажування у західних клініках.
6. Цей проект ніколи не був «політичним». Якби ми хотіли щось зробити з метою отримання політичних дивідендів, ми обрали б значно легший проект, який можна було б закінчити до минулих президентських виборів.
7. Ця лікарня є надзвичайно потрібною – і не в майбутньому, а вже зараз. Наші діти заслуговують на сучасну лікарню, побудовану за європейськими, а не за радянськими стандартами.
Погодьтеся, було би дивно вважати, що невеликий приватний фонд або дружина президента можуть самостійно реалізувати такий масштабний багатомільйонний проект. Повторюю, будівництво лікарні було і є справою держави.
ХТО НЕ ЗБУДУВАВ ЛІКАРНЮ?
Фонд «Дитяча лікарня майбутнього», спеціально створений Фондом «Україна 3000», не брав на себе зобов’язання побудувати лікарню. Підкреслюю, замовником будівництва і власником лікарні такого масштабу може виступати тільки держава. Громадськість з доброї волі долучилася до цього надважливого проекту, її роль полягала в тому, щоб звернути увагу держави на гостру потребу в такій лікарні, залучити кошти з приватного сектору, зробити цей проект зразком партнерства між державою та громадою, сприяти запровадженню сучасніших стандартів у сфері охорони здоров’я, привернути увагу міжнародної спільноти на цей проект і спробувати залучити допомогу з-за кордону. Зокрема, у наших угодах з державою ми погодилися на розробку проектно-кошторисної документації та сприяння державі у придбанні обладнання і підвищенні кваліфікації лікарів. Ці угоди були укладені з Державним управлінням справами та Клінічною лікарнею «Феофанія».
Нещодавно команда Фонду оприлюднила інформаційний звіт, в якому, зокрема, показала, що саме мав робити Фонд, а що – держава, і дала відповідь на всі пункти своїх зобов’язань. Все, що Фонд міг зробити на даному етапі, він виконав.
А тепер парадокс, який виявився для нас найбільшою несподіванкою – благодійна організація, створена, щоб допомагати державі в реалізації величезного інфраструктурного проекту, на кожному кроці зустрічала протидію цієї самої держави! Наведу лише кілька фактів. У 2008 році один з найвищих державних посадовців фактично унеможливив будівництво лікарні на відведеній на той час земельній ділянці, цим самим змусивши нас шукати інше місце, фактично заново переробляти проектно-кошторисну документацію; це відкинуло реалізацію проекту на рік назад. У травні 2010 року замовник наказує зупинити всі роботи на земельній ділянці. Державна експертиза проектно-кошторисної документації тривала для нас 10 місяців замість 45 днів, відведених за законом!
Ми провели не один раунд переговорів у різних державних інстанціях, аби зрушити проект з місця. Але факт залишається фактом: більш ніж дворічна зупинка проекту.
ДЕ ГРОШІ?
Найабсурдніший із закидів – нібито «розкрадені кошти». Це не відповідає дійсності і є очевидною політичною брехнею. Для нас завжди було принципово, аби кошти благодійників, які вдалося зібрати, витрачалися в максимально відкритий спосіб. Ми завжди робили публічними всі наші звіти. Ось останній – фінансовий звіт за 2006 – 1 квартал 2012 року.
Водночас Фонд «Україна 3000» спрямовував значні кошти на реалізацію інших великих медичних програм. Це «Від лікарні до лікарні», в рамках якої понад 23 мільйони гривень були витрачені на допомогу 25 дитячим лікарням в усіх областях України; це «Радість дитинства – вільні рухи», за якою близько 12 мільйонів гривень пішли на допомогу дітям з діагнозом ДЦП тощо.
Усі ті, хто зараз говорить про якісь «розслідування» з приводу грошей, насправді добре знають, що фінансових перевірок у Фонді було вже чимало і що всі вони не виявили жодних зловживань. Ми пережили дев’ять перевірок, починаючи з 2009 року. Діяльність Фонду перевірили всі контролюючі структури – СБУ, податкова інспекція, прокуратура, КРУ. Дуже прикро, що більшість таких перевірок відбувалася на запити народних депутатів. Людей, які могли б внести зміни в законодавство, аби пришвидшити будівництво лікарні, чи внести зміни в бюджет, аби виділити кошти на її створення. Замість цього вони тільки гальмували цей процес.
Кошторисна вартість Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини, за висновком державної експертизи, складає 1 мільярд 306 мільйонів гривень. В цю суму входять будівельно-монтажні роботи (571,5 мільйони гривень) та закупівля обладнання (531,6 мільйони гривень). Тобто, медичний заклад світового рівня, який би поклав початок системним реформам в українській медицині і врятував би тисячі життів, коштує в три з половиною рази менше, аніж реконструкція НСК «Олімпійського».
Позитивний висновок Комплексної державної експертизи
З кінця 2006 року на рахунок Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього» від фізичних та юридичних осіб фактично надійшло 98 348 226,90 гривень. Я вдячна усім, хто долучився до цього проекту. Але хочу сказати, що частка благодійників – фізичних осіб – 6% від усієї суми. 94% дали великі корпорації і заможні люди. Представники цих підприємств та осіб входять до Опікунської ради проекту і дуже добре знають, як Фонд розпоряджався цими коштами.
На жаль, є й такі, хто не бажає виконувати публічно взяти на себе зобов’язання. Деякі з найбільших «донорів» пропіарилися на проголошенні великої пожертви, яку так і не внесли.
Коли ми остаточно зрозуміли, що будівництво лікарні затягується на невизначений термін, то підрахували, скільки коштів переказали невеликі благодійники, додали нараховані на них відсотки – вийшло понад 18 мільйонів гривень – і на всі ці гроші вирішили закупити медичне обладнання. Хочу підкреслити, що в цю суму не входять адмінвитрати і податки. У жовтні 2011 року звернулися із запитанням у Національний інститут раку та Інститут педіатрії, акушерства і гінекології, якої апаратури їм найбільше бракує і про яку вони мріють. Вони надали список, ми звірили його з медичним завданням Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини й прийняли таке рішення: обладнання, яке відповідає медичному завданню, закупити.
Деякі з приладів, які ми купили, з’явилися в Україні вперше. Сьогодні устаткування вже працює та рятує сотні дитячих життів. Все воно застраховане і знаходиться на балансі Фонду «Дитяча лікарня майбутнього». А коли побудують Всеукраїнський центр, ця апаратура «переїде» туди.
ПРОЕКТ ЧИ «ПРОЖЕКТ»?
Вдалий старт у 2006 році і всенародна підтримка сповнили нас величезним піднесенням. А телемарафон 17 грудня 2006 року переконав, що принаймні одної цілі ми домоглися: можливість лікування важкохворих дітей вдома об’єднала українців. Це вселило в нас колосальний оптимізм. Ми вірили, що створення такої лікарні згуртує всіх – медиків, чиновників, громадських діячів, політиків, журналістів, бізнесменів. Тому й оголосили оптимістичні терміни, при тому, що в усьому світі створення таких масштабних об’єктів триває в середньому 7-12 років.
Це були роки важкої праці, яку майже повністю ніс на своїх плечах Фонд «Дитяча лікарня майбутнього». Наш архітектурний проект – унікальний; він неодноразово перемагав у різних конкурсах і змусив говорити про себе фахівців-архітекторів в усьому світі. Він розроблений консорціумом BDPGroupe6, який був утворений британськими і французькими архітекторами спеціально під реалізацію цього проекту. Відібрані вони були шляхом безпрецедентного в Україні конкурсу, тільки фінальна частина якого не має собі рівних за ступенем відкритості і прозорості. Чотири дні тривали заходи в Українському домі, це було у 2007 році. У міжнародне журі, яке очолював віце-президент з питань стратегічного планування Дитячого шпиталю та Регіонального Медичного Центру Сіетлу, доктор Сенфорд М. Мельцер, увійшли провідні медики, архітектори, представники держави.
Розробка проектної документації Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини у нашій країні перетворилася на надзвичайно важкий, складний та тривалий процес.
Сьогодні багато хто не розуміє чи не хоче розуміти, що мається на увазі під поняттям «проект Центру». Це не щось ефемерне, не «прожект», як кажуть деякі. Це – документ, за яким проводиться будівництво. Це схеми, креслення, плани. Це трирічна робота десятків фахівців з різних країн, найкращих міжнародних консультантів та експертів. Проект – це 8 томів з 9 додатками документації. Він повністю завершений і готовий до початку будівництва.
Левова частка робіт, пов’язаних зі створенням лікарні, проводилася в Україні вперше. Часто для впровадження того чи іншого елементу проекту потрібно було ініціювати зміни у діючі будівельні стандарти. Все це в основному робила команда Фонду «Дитяча лікарня майбутнього», яка за ці роки накопичила унікальний досвід. Напрацювання наших співробітників дуже цінні і можуть стати в нагоді всім, хто хоче створювати медичні об’єкти в Україні.
Упродовж реалізації цього проекту ми повною мірою відчули, як бюрократична машина може гальмувати навіть найпотрібніші починання. Благодійний фонд «Дитяча лікарня майбутнього» пройшов всі щаблі бюрократичної тяганини та отримав 211(!) дозволів, рішень, погоджень, протоколів, експертних висновків та інших документів, необхідних для будівництва. Уявіть собі – виявляється, сьогодні, у ХХІ столітті, створення медичного об’єкту в Україні базується на законодавчих нормах 70-х, 50-х і навіть 40-х років. Або на перешкоді будівництва стає… рішення Ради народних комісарів 1945 року!
ДЕ ЛІКАРНЯ?
У 2009 році, у зв’язку з відсутністю бюджетного фінансування, замовник (ДУС) звернувся до Фонду «Дитяча лікарня майбутнього» з проханням забезпечити інженерну підготовку земельної ділянки до будівництва (за рахунок благодійних коштів). Обговоривши це питання з Опікунською радою, ми погодилися взяти на себе це додаткове зобов’язання. Внесли відповідні зміни в Договір про співпрацю, і вже у серпні 2009 року на майданчику почалися будівельні роботи.
Але, як я вже казала, у травні 2010 року ми отримали розпорядження зупинити всі роботи на земельній ділянці до отримання дозволу на будівництво. Державна експертиза розтягнулася на 10 місяців. А після отримання позитивного висновку проектно-кошторисна документація була передана на затвердження в Кабмін, це відбулося наприкінці 2010 року, де вона наразі й перебуває. Кошти на будівництво Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини в бюджеті України не передбачені.
Тим часом прискореними темпами йде реконструкція НДСЛ «Охматдит», створюється новий корпус. Ми не проти добудови «Охматдиту», хоча світова практика свідчить про те, що значно ефективнішим є будівництво нових високотехнологічних споруд, а не реконструкція існуючих, побудованих багато десятиліть тому. Більше того, деяке радіологічне обладнання, потрібне для лікування раку, не повинно розміщатися в центрі міста. Але ми погоджуємося з тим, що «Охматдиту» необхідні додаткові ліжка та додаткове обладнання. Ми всі мусимо розуміти, що один корпус на невеличкому клаптику землі у центрі міста, без можливості подальшого розширення, не дає відповіді на всі потреби дитячої медицини в Україні.
Чому вже готовий проект окремої лікарні на території Феофанії, розроблений за останніми світовими стандартами, який давав можливість побудови надсучасного дитячого медичного центру, був просто ігнорований? На будівництво нового корпусу «Охматдиту» з бюджету виділили кошти значно більші, аніж експертна вартість «Дитячої лікарні майбутнього». Чи не тому, що умови будівництва «Дитячої лікарні майбутнього» були визначені договорами і мали відбуватися прозоро?
Восени 2011 року керівники Фонду «Дитяча лікарня майбутнього» звернулися з листом до Прем’єр-Міністра Азарова, де розповіли про переваги проекту Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини і запропонували об’єднати ці два об’єкти – Центр і новий корпус «Охматдиту» – в один загальнонаціональний проект. Ми дуже вдячні Миколі Яновичу, який побачив усі переваги Центру і розглядає можливість збудувати його.
Ми завжди готові до співпраці, адже наше завдання – зробити все можливе, аби забезпечити дітей якісним медичним обслуговуванням. Ми звернулися до Міністра охорони здоров’я та до генерального директора НДСЛ «Охматдит» з пропозицією про співпрацю, але досі не отримали відповіді.
Тому запитання «де лікарня?», яке досить часто задають мені – треба задавати державі.
ЩО ТРЕБА РОБИТИ, АБИ ПОБУДУВАТИ ЛІКАРНЮ МАЙБУТНЬОГО?
Загальноприйнятою нормою у світі є одна сучасна дитяча лікарня з відділенням онкогематології на 10 мільйонів населення. Тож таких лікарень в Україні має бути щонайменше 4. Тоді як сьогодні маємо лише «Охматдит».
Сьогодні Україна має можливість у стислий термін отримати два високотехнологічні надсучасні медичні центри. Адже все готово для подальшого будівництва «Дитячої лікарні майбутнього». Земельна ділянка зусиллями Фонду підготовлена, проектно-кошторисна документація отримала позитивний висновок експертизи, обладнання закуповується та вже працює, усі кошти збережені, жодна копійка не витрачалася і не буде витрачатися не за цільовим призначенням.
Для того, щоб справа зрушилася з мертвої точки, потрібно лише кілька кроків.
У першу чергу, замовник – Клінічна лікарня «Феофанія» (у складі Державного управління справами) має винести на затвердження Кабінету міністрів проектно-кошторисну документацію Центру та здійснити заходи щодо фінансування будівництва і отримання відповідних дозволів на будівництво. (Відповідно до Договору про співпрацю та постанови Кабінету міністрів, текст якої є на сайті Фонду).
Друге – замовник повинен: а) організувати та здійснити будівництво споруд Центру; б) провести закупівлю медичного обладнання; і в) здійснити підбір та працевлаштування персоналу Центру.
Зі свого боку, Благодійний фонд «Дитяча лікарня майбутнього» готовий передати до Всеукраїнського Центру охорони здоров’я матері і дитини медичне обладнання, закуплене на гроші благодійників, яке наразі працює та рятує життя дітей в ІПАГ НАМН України та Національному інституті раку. Також фонд «Дитяча лікарня майбутнього» надалі сприятиме навчанню та стажуванню українських лікарів у провідних світових медичних закладах.
Все це ми готові зробити якнайшвидше, як тільки держава зможе забезпечити будівництво. До речі, ефективність та швидкість у будівництві вона вже продемонструвала на прикладі швидкого зведення стадіонів та аеропортів. Лікарні українцям потрібні точно не менше.
Я чудово усвідомлюю, що багато хто зацікавлений у збереженні статус-кво, що цим проектом докоряють та будуть докоряти мого чоловіка Віктора Ющенка. І це стає ще актуальніше з початком нового політичного сезону.
Я особисто не ухиляюся від моральної відповідальності за цей проект. Повторюю, це не був проект з метою отримання короткострокових політичних вигід, як це часто робиться в нашій країні. Це був довгостроковий проект, на реалізацію якого пішли б роки важкої праці, але який би дозволив рятувати життя десятків тисяч дітей. Ми щиро намагалися допомогти країні у побудові надсучасного дитячого медичного закладу світового рівня. І робили це так, як роблять у світі: прозоро, консультуючись з кращими фахівцями світового рівня, із залученням коштів донорів та держави, з кращою технікою та навчанням лікарів за кордоном.
Я дуже хочу вірити, що всі ті добродії, які витрачають стільки часу на критику та зауваження, знайдуть також кілька хвилин на те, аби з’ясувати, в чому РЕАЛЬНА проблема проекту та допомогти в її вирішенні.
І сподіваюся, що цей проект очиститься від штучних політичних нашарувань та почне динамічно реалізовуватися. Сподіваюся, що Всеукраїнський центр буде збудовано, це дуже потрібно Україні.
Катерина ЮЩЕНКО, Голова Наглядової ради МБФ «Україна 3000»
