Проект створення Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини («Дитячої лікарні майбутнього») останнім часом знову опинився у центрі уваги громадськості. Хвиля інтересу до проекту, що почалася із заяви Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього» про недопущення фонду до участі у Національному рейтингу благодійників, була підхоплена засобами масової інформації. Ми надзвичайно вдячні тижневику «Дзеркало тижня» за публікацію, але маємо обов’язок прокоментувати деякі моменти.
Автор матеріалу на підставі двох фактів – того, що всеукраїнський промотур на підтримку проекту у 2006 році розпочався з міста Львова, і того, що Медичний центр NOVO працює у Львові – робить висновок, що це не збіг, а «гарна, добре вивірена гра» тривалістю в десятиліття. Від такого припущення ми, з одного боку, здивувалися, а з іншого – щиро розвеселилися.
Ми навіть не могли подумати, що наш звивистий шлях може бути потрактований у такому ключі. Історія проекту «Дитяча лікарня майбутнього» – це роки важкої праці й постійної боротьби. Якби ми програмували цей шлях, чи планували б погрози і ненависть, численні перевірки, недовіру і цькування? Очевидно, ні.
Є багато шляхів усунення перешкод, але з усієї множинності варіантів обирається лише один, і тільки час показує, правильний він був чи неправильний. Аналізуючи свої дії, люди части схильні вдаватися до «ігор із часом»: «от якби б», «а якщо б». Але такі ігри небезпечні, адже здатні спотворювати уявлення про реальність.
У випадку з «Дитячою лікарнею майбутнього» суспільство опинилося заручником ігри з часом. Згадаймо відомий анекдот, який цитує й автор матеріалу у «Дзеркалі тижня»: «ложечки знайшли, а осад залишився». Осад – це наслідок гри з часом, це віддзеркалення спотвореного уявлення, яке роками нав’язували українському суспільству щодо цього проекту.
І за цим осадом не було чутно головного: ложечки нікуди не зникали. Проект реалізовувався публічно і прозоро, усі його процедури відбувалися в рамках закону, жодної копійки не було витрачено не за цільовим призначенням.
Вихід матеріалу у тижневику «Дзеркало тижня» – це, з одного боку, велике зрушення, а з іншого – демонстрація того, наскільки сильні в суспільстві стереотипи щодо проекту створення Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини. Очевидно, має пройти ще час для того, щоб суспільство розібралося в цьому проекті. Ми готові коментувати і пояснювати стільки, скільки буде треба.
